Національний інтерес, національна ідеологія й національна безпека – «бермудський» трикутник української держави

Національний інтерес, національна ідеологія й національна безпека – «бермудський» трикутник української держави

Підґрунтям успішного розвитку будь-якої сучасної держави є визначені національні інтереси, національні цінності й національна безпека. Новітні загрози для України пов’язані з відсутністю чітко сформованих національних інтересів, державної ідеології, що є причиною економічного, соціально-політичного та психологічного хаосу. Політичні партії, державні службовці та діячі дуже часто діють не з позиції національного інтересу, а з позиції вигоди тих чи тих партій та економічних кланів. Відсутність у Конституції України визначеного змісту національного інтересу створює сприятливі умови  для посередньої людини маніпулювати свідомістю суспільства. Невизначеність національного інтересу призвела до того, що Україна опинилася у стані гібридної війни.  Все це підриває національну безпеку держави. Отже, несформованість національних інтересів, цінностей і національної безпеки є причиною наших проблем. Україна нарешті має визначитися зі своїми національними інтересами та державною ідеологією.

За основу аналізу зазначеної проблеми приймаємо концепцію особистісного буття й метафізичну теорію особистості. Людина у процесі духовного розвитку може пройти такі ступені становлення: залежна особистість, посередня особистість і піднятися до рівня зрілої особистості, а може зупинитися на нижчих ступенях розвитку. Найвидатніші філософи різних часів і народів: Конфуцій, Платон, Аристотель, неоплатоніки, Отці християнської Церкви, німецькі містики, І. Кант, Й. Фіхте, Ф. Шеллінг, ґ. Геґель, українські філософи (І. Вишенський, Г. Сковорода, М. Шлемкевич, О. Кульчицький та ін.) підкреслювали роль і значення  шляхетної, духовної людини – особистості в життєдіяльності суспільства. Їхні погляди на роль особистості можна узагальнити у твердженні: «Особистість – первоначало буття». Особистість, спонукаючись інтересами суспільства як цілісного організму, долає хаос, носієм якого є посередня людина. Зазначимо, що твердження «Особистість – первоначало буття» є світоглядним законом, яким посередня людина нехтує, творячи хаос, для того щоб залишатися при владі.

У сучасній науці існує велика кількість підходів до тлумачення національного інтересу. Уважаємо, що найбільш прийнятним є підхід академіка В. Горбуліна, який доводив, що національні цінності є «наріжним каменем формування інтересів як особистості, різних соціальних спільнот, так і держави».

Україна має всі необхідні ресурси для того, щоб бути успішною державою і створити умови для самореалізації людини. Але у дійсності ми є найбіднішою європейською державою. Чому? Пріоритет у державі належить посередній людині, яка переслідує власну вигоду і такими діями свідомо чи несвідомо руйнує державу. Тому об’єктивною потребою суспільства є усвідомлення цієї проблеми і підняття її на національний рівень. Національний інтерес має охоплювати не лише матеріальні й політичні аспекти життя людини, а забезпечувати належний рівень освіти, охорони здоров’я, бо якщо цього не відбувається, то люди полишають державу. Але   сьогодні цього недостатньо. На порядку денному стоїть проблема утворення умов для самореалізації людини, її духовного розвитку. Привабливість і дієвість установки на особистісну самореалізацію може стати спільним підґрунтям для людей з різною політичною, релігійною, культурною орієнтацією.

Національний інтерес має охоплювати всі аспекти життєдіяльності людини й нації: екологічний, економічний, політичний, правовий, моральний, культурний, світоглядний і духовний. Окрім цього, національний інтерес є механізмом інтеграції людини до нації. Національний інтерес з позиції концепції особистісного буття полягає перш за все в тому, що держава має забезпечувати пріоритет тим, хто здатний діяти в інтересах нації, а не з позиції власної вигоди. Стрижнем національного інтересу є утворення для людини умов для самореалізації до рівня зрілої особистості.

 Акцент на тому, що особистість є суб’єктом і об’єктом національних інтересів підтверджують висновки академіка В. Горбуліна, який зауважує, що потенціал суспільства визначається не природними, чи фінансовими ресурсами, а духовним та інтелектуальним розвитком людини. Без осмислення цієї проблеми і реального політичного, правового, конституційного її забезпечення  українська нація не зможе подолати кризу, в якій вона опинилася в результаті діяльності посередньої людини.

Наведені роздуми дозволяють провести розмежування між інтересом та вигодою. Не розуміння цих відмінностей веде до підміни понять. Для «протягування» своєї вигоди посередня людина маніпулює словами, тобто свідомо творить зло. Маючи на увазі власну вигоду, політики, державні діячі, представники бізнесу маніпулюють національними інтересами та цінностями і тим само нівелюють об’єктивний зміст поняття «інтерес» й ошукують громадян.

Сформувалася думка, що головним суб’єктом, який має гарантувати національні інтереси є держава, утім насправді в Україні такого не відбувається. Чому? А тому, що, з одного боку, не визначено зміст національних інтересів, а з іншого, – державні службовці й діячі не здатні спонукатися національними інтересами. Значущість національного інтересу дозволяє стверджувати, що він є реальним критерієм ступеня соціально-політичного й духовного розвитку людини, державного діяча, політика і може дати однозначну відповідь на питання: «Хто цей діяч за своїм духовним потенціалом й політичною позицією?»

Однією з умов осмислення й реалізації національних інтересів є національна ідеологія. Національні інтереси постають стрижнем національної ідеології  та самосвідомості нації. Відсутність чітко сформульованого національного інтересу та національної ідеології дозволяє окремим державним структурам, діячам та політичним лідерам безкарно діяти всупереч національним інтересам. Для подолання суперечностей між національним інтересом та вигодою окремих соціальних груп має бути сформульована національна  ідеологія. Уважаю, що на роль такої ідеології може претендувати ідеологія персоналізму, яка здатна накреслити нові виміри суспільного життя. З одного боку, вона наближає політику до людини, а з іншого, – ставить політику під контроль громадянського суспільства.

Сформулюємо основні положення національної ідеології персоналізму:

  •  основою ідеології персоналізму є національний інтерес, пріоритет духовного над матеріальним і концепція особистісного буття;

– світоглядний закон: «Особистість – первоначало буття» означає, що пріоритет у суспільстві має належати особистостям, а не посередній людині. Цей закон надає моральне право все називати своїми іменами: «Хто є хто і що є що»;

– усі суб’єкти національного життя є рівноправними, що означає всеосяжну відповідальність за життєдіяльність суспільства й держави, але політик і державний діяч несуть особисту відповідальність за результати власної діяльності. Обіймати державну посаду, що не відповідає інтелектуальним можливостям і професійній підготовці, означає творити зло для української нації;

– інтерес нації є єдиним й абсолютним підґрунтям, що надає право на політичну діяльність і державну службу. Критерієм до розуміння інтелектуального та професійного рівня політика й державного діяча мають бути результати за попередню  діяльність, а не обіцянки;

– у суспільстві мають бути створені належні умови для самореалізації всіх суб’єктів діяльності: окремих індивідів, верств, етносів і релігійних конфесій. Людина в професійній та громадсько-політичній діяльності має моральне право претендувати на те, що відповідає рівню її духовного розвитку;

– нація повинна здійснювати контроль за діяльністю влади, що має знайти юридичне закріплення в Конституції й відповідних законах. Конституція має містити механізми, що виключають можливість приходу до влади людини посереднього ступеня духовного розвитку;

– основою громадсько-політичного життя має бути дискурс, а не маніпулювання з використанням соціальних мереж;

– у суспільстві мають бути сформульовані правові норми на заборону піартехнологій і механізмів маніпулювання свідомістю громадян. Використання політиком і державним діячем маніпулятивних технологій  має оцінюватися як злочин щодо психічного здоров’я людини та нації;

– вихід політика й державного посадовця за межі національних інтересів і національної ідеології має оцінюватися як злочин;

– ідеологія персоналізму передбачає взаємоповагу до культурних надбань, релігійних поглядів та співпрацю з іншими державами й націями.

Ідеологія персоналізму є вищою формою національної самосвідомості, а за змістом сукупністю моральних, політичних принципів, скерованих на формування в громадянина особистісної позиції, яка конкретизується в його здатності бути активним суб’єктом, політичного, громадського й культурного життя. Із соціально-політичної позиції ідеологія персоналізму – це філософія міри у відносинах між різними суб’єктами суспільного життя, а тому може бути підґрунтям розбудови особистісного суспільства, що здатне узгоджувати суперечності між різними соціальними групами на основі національних інтересів та принципу солідарності. Національний інтерес у поєднанні з національною ідеологією мають бути єдиним спонуканням  для державних діячів, політичних партій, а громадські активісти мають ретельно слідкувати за тим, як вони дотримуються національного інтересу у своїй діяльності. Відтак, стрижнем ідеології персоналізму є особистість, яка здатна діяти з позиції національних інтересів. Отже, національні інтереси, національна ідеологія мають одну мету – формування в людині здатності діяти відповідно до національних інтересів.

В українському політикумі відсутній обґрунтований підхід до розуміння національної безпеки (НБ). На тлі такого хаосу конструктивним є підхід В. Горбуліна, який виокремив три складові НБ: національні цінності – національні інтереси – національні цілі, які запропонував сприймати у формі трикутника. Уточнімо цей висновок: особистість є втіленням цінностей, інтересів і цілей. Гібридна війна наочно демонструє, що основою держави є громадяни, які не на словах, а на ділі самовіддано її захищають й розбудовують, мають людську гідність, національну самосвідомість, чітко дотримуються норм моралі, своїх прав і обов’язків і  ціною свого життя відстоюють їх. Розвиваючи цю конструктивну ідею, пропонуємо в центр трикутника  поставити особистість, яка є уособленням усіх чеснот.

Говорячи про національну безпеку, В. Горбулін підкреслює такий важливий момент, що суспільство має сформулювати критерії щодо здійснення «селекційного відбору», щоб не допускати до влади непорядних людей. Академік доводить, що суспільство має підняти вимоги не лише до інтелектуального рівня можновладців і політиків, але й до рівня їх моралі, але з болем зауважує, що у нас не склалася політична еліта. Політики мають орієнтуватися не на боротьбу за владу, а на розвиток держави. У цьому контексті запропонована ідеологія персоналізму може бути підґрунтям моральної й духовної революції  в нашому суспільстві.

Виокремлюють зовнішній і внутрішній аспекти НБ. Найбільшу загрозу для НБ становить внутрішня небезпека. «Суб’єктом» внутрішньої небезпеки є посередня людина, у якої відсутні здібності спонукатися національним інтересом, але є нестерпне бажання мати владу й вигоду. Пріоритетне положення посередньої людини небезпечне тим, що воно веде до зниження рівня моралі в суспільстві, формується клімат розчарування, наступає масова деморалізація, зневіра і врешті – хаос.  

Наявність визнаного громадянами національного інтересу та національної ідеології є головними складовими національної безпеки. Вище було доведено, що особистість є суб’єктом національного інтересу та національної ідеології, утім особистість є суб’єктом і НБ, тобто особистість є дійсно первоначалом нації, громадянського суспільства й держави. Безумовно, національна безпека є динамічною системою, але особистість є її незмінним осереддям. Отже, метою національної безпеки є формування в людині здатності діяти з позиції національних інтересів та державницької ідеології.

Осмислюючи соціально-політичні події періоду української незалежності, маємо визнати, що наша політична еліта діє всупереч світовому досвіду і попередженням вітчизняних моральних і релігійних авторитетів. Так, ще на початку незалежностізнаний український філософ С. Кримський, осмислюючи виклики, перед якими опинилася українська нація, зауважив, що ми зіткнулися з «феноменом абсолютної помилки». Ця помилка виявляє себе в тому, що українська еліта, з одного боку, на основі матеріалістичних установок намагається подолати стан кризи, а з іншого, – суб’єктом політичного й державного життя продовжує залишатися посередня людина, яка в принципі не здатна до будь-яких реформ. Шукаючи відповідь на виклики, перед якими опинилася Україна, С. Кримський пропонує звертатися до ідей, що «пройшли випробування всесвітньою історією (на зразок ідеї нації чи Декалогу)», які органічно пов’язує з пріоритетом моралі й особистістю.

В українських реаліях пріоритету моралі немає альтернативи. Змінити пріоритет матеріального на пріоритет духовного – означає подолати панівне положення в суспільстві людини маси. Зазначену думку конкретизував Любомир Гузар, зазначивши, що в Україні все робиться навпаки: «Спочатку економіка, а там все само собою стане прекрасно. Не стане. Ми матимемо добру економіку тільки тоді, коли будемо мати морально здорових людей».

Життя демонструє залежність національних інтересів від співвідношення політичних сил у державі. У такій ситуації національний інтерес стає своєрідним «договорняком» між різними політичними партіями.  В умовах такого підходу виникає фундаментальне питання: «Хто є суб’єкт, який визначає, які інтереси є першочерговими, а які другорядними?» У цій ситуації постає проблема визначення суб’єкта, який формує і забезпечує реалізацію національних інтересів. В умовах, коли національний інтерес залишається не визначений Конституцією, то суб’єктами національного інтересу є не нація, а окремі політичні лідери, які трактують його відповідно до  потреб інших держав. У цьому контексті варто визнати, що в Україні не має суб’єкта національного інтересу. Причини? Політична еліта не відповідає своєму призначенню.

Отже, найголовнішою складовою національного інтересу й національної безпеки є відтворення критичної маси особистостей в суспільстві, а все інше – це наслідки. Наявність критичної маси особистостей є індикатором національної безпеки. Найбільша загроза національним інтересам і національній безпеці – це деградація її еліти, перетворення її, за висновками британського філософа й історика А. Тойнбі, на внутрішній пролетаріат, втрата духовних засад буття. Особливо це небезпечно, коли особистісне начало відсутнє у вищих посадових осіб і народних депутатів. Підсумовуючи, зауважимо, що національні інтереси, національні цінності й національна безпека утворюють підґрунтя існування української держави, але сьогодні вони не визначені і не можуть бути визначеними, бо політична еліта не здатна цього зробити. Якщо вона цього не здатна зробити, то їй варто про це сказати: пора у відставку.

Володимир САБАДУХА, кандидат

філософських наук, доцент,

член Правління Луганської ОО ВУТ

“Просвіта” ім. Т. Шевченка,

Коментарів немає

Залиште коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *